Історія різдвяних атрибутів різних країн

Багато базових символів Різдва відсилають нас до Німеччини, але дещо прийшло із Мексики та США.

Про базарювання

Різдвяні ярмарки беруть свій початок ще з тих часів, коли не було торгових центрів. Тоді все необхідне, й до свят особливо, можна було придбати на розгорнутих посеред головної площі ярмарках. Таким чином колись робили запаси на зиму. А ще – це була своєрідна розвага, адже такі заходи завжди приваблювали охочих заробити грошей не крамом, а ворожінням чи виступом. Також там продавалися й сільськогосподарські тварини та птиця. Що, до речі, практикується й досі в Україні.

Німецькі – називаються вайнахтсмаркт. Подекуди в Німеччині на ярмарку можна побачити гігантського сажотруса, виготовленого з чорносливу.

Струдель, штріцель, штолен

По-перше, штолен має виглядати як Ісус замотаний в пелюшку, таким же білосніжним, через що й щедро вкритий пудрою.

Компенсуючи заборону католицької церкви в 13 ст. на використання вершкового масла та молока під час передріздвяного посту, з 14 ст. й донині цю випічку здобрюють великою кількістю вершкового масла замість рапсового. Пізніше до здоби додалися горіхи, лимонні та апельсинові цукати, ізюм.

Особливим за кількістю цього калорійного продукту в штолені є дрезденський. Дрезденський штолен – то запатентована назва, як Шампанське. Саме завдяки високому вмісту жиру штолен зберігається так довго.

Отже, найстарішим ярмарком вважається ярмарок у Дрездені. Раніше штолен називали штріцелем (струдель), саме тому й різдвяний ярмарок має назву штріцельмаркт, тобто базар штоленів. От і їх різдвяний пиріг з маком – найсмачніший зі штоленів.

Якщо родзинки протягом ночі вимочити не в ромі, а в шампанському, вийде шампанський штолен.

Згідно рецепта, ця випічка має довго просочуватись, аби набути кінцевого насиченого й яскравого смаку та аромату.

Не вистачає гроше на Різдво та Новий рік? Скористайтеся пропозиціями сайту для вирішення фінансових проблем. До ваших послуг USDT кредит онлайн без застав або вигідний довгостроковий кредит до 50000 на 60 місяців з поганою кредитною історією.

Хто придумав ставити ялинку на Різдво і Новий Рік

Існує легенда, що ялинку за різдвяне дерево обрав один чернець, коли мешкав серед корінних племен – кельтів (територія сучасної Німеччини). Звали ченця Боніфацій. Він рубав дуб – священне дерево поган. Дуб був настільки великим, що, падаючи, знищив усі рослини довкола, окрім ялинки. Боніфацій сприйняв це як диво: таким сильним, як ця ялина є Господь, і вічним, як вічнозелене це дерево.

Прототип штучної ялинки: до дерев’яного стовбура чіпляти гілки з гусячого пера, що фарбувалися в зелений. Це знову ж таки німецька ідея, бо хвойні ліси зазнали катастрофічної вирубки заради святкування.

500 років тому в Ельзасі ялинкові прикраси були чимось неймовірно смачним, бо дерево прикрашали, відповідно, солодощами, яблуками та горіхами, а замість гірлянд були справжні воскові свічки.

До Лауша, німецького невеликого містечка в середині 19 ст. навідалися злидні, що навіть на такі прості продукти люди не мали грошей. Проте діти потребували свята. Отож Ганс Грайнер, працівник відомої склодувної фабрики в цьому місті, що також потерпала від банкрутства, видув скляні фрукти. Так з’явилися перші скляні ялинкові іграшки!

Цікаві винаходи з різних куточків світу, що стали різдвяними атрибутами

Популярні в США снігові кулі, якими прикрашають домівки (окрім славнозвісних іменних шкарпеток), з’явилися, як і багато іншого, завдяки випадку.

Ервін Перці, вдосконалював хірургічну лампу. Побачивши в алюмінієвих ошурках, що втрапили у воду і відбивали світло, сніг, австрієць вирішив перекваліфікувати свій винахід.

У Швеції також використовують зірку в якості прикраси, це зірка різдвяника (5-7 променів). А з’явилась така прикраса у Геррнгуті, Німеччина. На уроці геометрії, показуючи наочний приклад об’ємної фігури учням, 160 років тому, вчитель виготовив 25-кутну зірку. Спочатку учні прикрашали ними школу і домівки, згодом вчитель заснував ціле виробництво, вдосконаливши конструкцію й відтоді вона стала популярною різдвяною прикрасою. Вчителя математики звали Пітер-Генрік Вербек. Заснована ним мануфактура існує донині і має назву “Геррнгутер”.

Зірку, кулю, з гіпсу чи паперу з солодощами всередині в Мексиці називають піньятою. Розбивають її з зав’язаними очима палицею наприкінці кожного вечора з дев’яти, протягом яких ходять процесії (з 16 по 24 грудня), розігруючи виставу про Йосипа та Марію. Також за піньяту може бути фігура у вигляді лами.

Пуансетія, “палаюча квітка”, – родом з Мексики, що все більше припадає до душі українцям – у перекладі з ботанічної мови молочай-різдвяник, що отримав свою нинішню назву на честь американського посла в Мексиці Джоела Пойнсетта, через те, що він привіз рослину до США. 12 грудня, у день його смерті, в Америці й прийнято дарувати цю рослинку один одному.

Проскурка (українське), облатка (польське), христопсомо (грецьке), і навіть відомий в нас як іспанський десерт – туррон – це все “Христовий хліб”, який розділяють між усіма членами родини чи пригощають один одного.

Всім відомий образ Санта-Клауса також виник як персонаж рекламної компанії всесвітньо відомого бренду. Автор грудневих обкладинок журналу National Geographic та Playboy придумав багатьох персонажів, проте сприймається як автор любого й дорослим й малим, товстопузого Санти.

Власне кажучи, Хедон Сандблом не створив образ з нуля, адже Джозеф Лейендекер набагато раніше намалював саме такого рожевощокого дідуся.

Оскільки майбутній американський ілюстратор Хедон Сандблом був наймолодшим з 10-ти дітей, то в 13 років по смерті матері, йому довелось заробляти на життя. У 32 роки, маючи вже власну студію, почалося співробітництво з тією самою Coca-Cola, яке тривало 33 роки. Художник працював з багатьма відомими компаніями, зображуючи американський побут та американську мрію, проте найбільш популярний став саме завдяки вдалому образу в цій рекламі, що прижився й просувається вже близько 100 років.

Особливістю його робіт стало використання теплого світла та підсвічування фігур героїв на своїх картинах у техніці ала-прима (це коли кожний наступний шар фарби наноситься на попередній, що ще не висох), завдяки чому картини стають наче живі та просякнуті не лише сонцем і теплом, а й оптимізмом та вірою в радісне майбутнє.